Підбиті лелеки ...

Підбиті лелеки ... Там, де сонце сідає ,там небо палає вогнем, Тихо плаче калина і сльози ті стануть росою Душу сковує холод, На серці безвихідь та щем... То везуть на щиті до матусі синочка Героя... Вмить посивіли коси... Про то знає лише вона, Як благала у Бога кровинку її захистити. А його ще чекала прекрасна та юна весна, А йому б ще кохати, А йому б ще у радості жити... Та не буде нічого... Обірвана долі струна Хлопець Янголом став, А душа відлетіла до раю Закінчилась для нього навіки дорога земна. Тільки мати не вірить, Додому живого чекає. А яке те чекання, нікому не скаже вона... Знають ночі безсонні та, часто заплакані ,очі. Будь навіки ти проклята, - люта, безжальна війна., Як і той ,хто її розпочав і хто крові так хоче. Навесні прилетять ще додому сини- журавлі... Покружляють над хатою, Далі летіти їм треба Лиш ,,підбиті,, лелеки продовжують шлях по землі, Поглядаючи з сумом у синє ,і рідне їм ,небо Слова Зої Попової