Ліна Костенко «Та нічого. Тільки от що...»
Пісня та кліп на вірш Ліни Костенко «Та нічого. Тільки от що...». Цифрова версія. Ліна Костенко (нар. 1930) — це жива легенда української літератури, одна з найвидатніших поетес сучасності, а також письменниця, дисидентка та громадська діячка. Її називають Царицею української поезії за глибину думки, вишуканість слова, непохитну громадянську позицію та надзвичайну силу духу. Вона є символом незламності українського слова в найскладніші часи. Життя, сповнене викликів і принципів Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищів на Київщині, у родині вчителів. З раннього дитинства вона вбирала в себе любов до рідного слова та історії. Закінчила Київський педагогічний інститут, а згодом — Московський літературний інститут імені Горького, який, за її словами, дав їй можливість "не бути такою, як усі". Вона належить до покоління шістдесятників — тих, хто у 1960-х роках наважився говорити правду, виступати проти радянської ідеології та відстоювати українську культуру та мову. Ліна Костенко ніколи не йшла на компроміси з владою, за що неодноразово зазнавала переслідувань: її твори не друкували роками, її ім'я замовчували, але вона ніколи не відмовлялася від своїх принципів. Це період її "мовчання" у літературі, коли вона писала "в шухляду", але не припиняла творити. Поезія: голос совісті та краси Поезія Ліни Костенко — це унікальне явище в українській літературі. Вона поєднує глибокий інтелект з тонкою ліричністю, філософські роздуми з чуттєвістю, громадянську мужність з ніжною любов'ю до Батьківщини. Здобутки та вплив Ліна Костенко є лауреатом багатьох престижних відзнак, зокрема Національної премії України імені Тараса Шевченка (1987), Ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня, відзнаки "Золотий письменник України". Проте вона завжди підкреслювала, що найвищою нагородою для неї є любов і визнання читачів. Навіть у поважному віці Ліна Костенко продовжує залишатися камертоном української совісті та незламності. Її поезія — це не просто текст, це голос нації, що вірить у своє майбутнє і відстоює свою гідність. Вона є живим втіленням слова "Україна", і її внесок у нашу культуру та самосвідомість є неоціненним. Та нічого. Тільки от що... Та нічого. Тільки от що. На пронизливих вітрах облетіло наше листя, облетіло його – страх! Лиш одна є втіха в тому, що під небом голубим аж тепер вже видно, хто ми, до самісіньких глибин. Хто на що заповідався, хто що зміг і що не зміг, хто уліг яким спокусам, хто ніяким не уліг. Все вже чітко, без облуди. Час ішов і проминав. То були усе прелюди, а тепер от-от фінал.
