Ліна Костенко «І тільки злість буває геніальна...»
Пісня та кліп на вірш Ліни Костенко «І тільки злість буває геніальна...». Цифрова версія. Відчуй, як класична поезія перетворюється на пісню — магія поезії та музики просто тут. #ПростийУкраїнець #SimpleUkr Ліна Костенко (нар. 1930) — це жива легенда української літератури, одна з найвидатніших поетес сучасності, а також письменниця, дисидентка та громадська діячка. Її називають Царицею української поезії за глибину думки, вишуканість слова, непохитну громадянську позицію та надзвичайну силу духу. Вона є символом незламності українського слова в найскладніші часи. Життя, сповнене викликів і принципів Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищів на Київщині, у родині вчителів. З раннього дитинства вона вбирала в себе любов до рідного слова та історії. Закінчила Київський педагогічний інститут, а згодом — Московський літературний інститут імені Горького, який, за її словами, дав їй можливість "не бути такою, як усі". Вона належить до покоління шістдесятників — тих, хто у 1960-х роках наважився говорити правду, виступати проти радянської ідеології та відстоювати українську культуру та мову. Ліна Костенко ніколи не йшла на компроміси з владою, за що неодноразово зазнавала переслідувань: її твори не друкували роками, її ім'я замовчували, але вона ніколи не відмовлялася від своїх принципів. Це період її "мовчання" у літературі, коли вона писала "в шухляду", але не припиняла творити. Поезія: голос совісті та краси Поезія Ліни Костенко — це унікальне явище в українській літературі. Вона поєднує глибокий інтелект з тонкою ліричністю, філософські роздуми з чуттєвістю, громадянську мужність з ніжною любов'ю до Батьківщини. Здобутки та вплив Ліна Костенко є лауреатом багатьох престижних відзнак, зокрема Національної премії України імені Тараса Шевченка (1987), Ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня, відзнаки "Золотий письменник України". Проте вона завжди підкреслювала, що найвищою нагородою для неї є любов і визнання читачів. Навіть у поважному віці Ліна Костенко продовжує залишатися камертоном української совісті та незламності. Її поезія — це не просто текст, це голос нації, що вірить у своє майбутнє і відстоює свою гідність. Вона є живим втіленням слова "Україна", і її внесок у нашу культуру та самосвідомість є неоціненним. І тільки злість буває геніальна... І тільки злість буває геніальна. Господь, спаси мене від доброти! Така тепер на світі наковальня, що треба мати нерви, як дроти. А нерви ж мої, ох нерви, струни мої, настренчені на епохальний лад! А мені ж, може, просто хочеться щастя, тугого й солодкого, як шоколад. Ну, що ж, епохо, їж мене, висотуй! Лиш вісь земну з орбіти не згвинти. Лежить під небом, чистим і високим, холодний степ моєї самоти. Козацький вітер вишмагає душу, і я у ніжність ледве добреду. Яким вогнем спокутувати мушу хронічну українську доброту?! А по ідеї: жінка ж — тільки жінка. Смаглява золота віолончель. Справляло б тіло пристрасті обжинки колисками і лагодом ночей. Була б така чарівна лепетуха, такі б ото улучила слова, що як по змісту, може, й в'януть вуха, а як по формі — серце спочива. Хто ж натягнув такі скажені струни на цю, таку струнку, віолончель, що їй футляр — усі по черзі труни вготованих для музики ночей?! І щось в мені таке велить збіліти в гнів до сотого коліна! І щось в мені таке болить, що це і є, напевно, Україна.
