Рука Твоя

Щось ,,старе,, пригадаю, нове щось напишу. І низенько вклонюсь Небесам та Землі. Хоч маленький мій слід, та його все ж ,залишу. Не помножу життя на нулі. Є у мене донька та онуки найкращі, Щиро дякую Богу за всі ці дари--- І за те ,що проводив вночі через хащі та, що світло світило згори. Що зігнутись не дав під холодним вітрищем, Мою душу промерзлу завжди зігрівав, Коли падала я не на дно, а на днище- Завжди руку мені подавав. Я не відаю, де ти? Чи дуже далеко? Знаю точно, що є і потрібний мені... Якщо ношу важку вже нести стало легко Отже десь Ти у серці! В самій глибині! Слова Зої Попової.