І кинула вона жменю землі... (рок)

#українськамузика #rock І кинула вона жменю землі... Й сама за ним, вже майже впала у могилу... Та не тримайте! Без нього вже не жить мені... Рано, чи пізно, всеодно загину. Зустрілися ми з ним, під звук гармат. Не зрозуміли один одного і посварились. Я медсестра - на полі бою, він - в минулому медбрат... Повчав, як перев'язувати його рани, які закровились. Кохання розквітало серед втрат, Коли втрачали друзів, побратимів... Коли в бою, без вихідних, без свят, Брели багнюкою. До всього ми були терпимі. Ми виживали там, де смерть була усюди. І нас, на мить, хапала вже кістлявою рукою ... Та виривали в неї, нас з тобою, добрі люди. Та все ж, вона забрала тебе за собою. Я не жива... Я, лише тінь, без тебе. Неначе, вирвали шматок душі І серце... Там лиш, діра між ребер. Від них залишилися міражі. Тепер, лежиш ти у могилі... Навік закрив очі свої. Без тебе не живу... Під кулями щохвилі. А ще, з собою, я веду бої. Чому не я? Чому лише тебе забрала? Весь час, в мені ця боротьба. Я ж кожен раз, коли ви йшли у бій благала, Щоби життя твоє, Діва Марія зберегла. Не зберегла... Чи то, може, не так просила... Тепер, немає спокою мені. У пам'яті залишилась, лише, твоя могила, В яку я кинула жменю землі.