СИН СВЯЩЕННИКА. - АВТОР КОВАЛЮК ВІКТОР
/ @fantom2112kvo Робіть Героям Вічність! Стоїть священник в сірій ризі, З молитвою — але без сліз. Його дитя, у домовині — Повернення з кривавих гріз. Під церквою шумить громада, Пливе лемент крізь тишу дня… А він — мов камінь, без порадний, Він — батько… Хоче в забуття. О, Боже мій, Чому мовчав, Коли мій син ішов у пекло? Я кожну ніч Тебе благав — Та смерть прийшла, жорстока й легко. О сину мій, тебе молю, В труні лежиш — немов у кризі… Я поховаю світ у тлю— У ту , що зшив Тобі у ризі. Кадило плаче, хрест тремтить, Труна, мов храм останній сина… І дзвін, що в серце глибше б’є, Ніж куля, випущена з клина. Він вчив про мир, про шлях Христа, Про прощення, любов до брата… А врешті — ворог без Хреста Йому убив ....єдине свято. О, Боже мій, Чому мовчав, Коли мій син ішов у пекло? Я кожну ніч Тебе благав — Та смерть прийшла, жорстока й легко. О сину мій, тебе молю, В труні лежиш — немов у кризі… Я поховаю світ у тлю— У ту , що зшив Тобі у ризі. Сповідь мою вже не спиниш… Прах мій змішається з його… Я не молюсь — я лиш скиглю: Чому ж Ти, Боже, так строго ? О, Боже мій, Чому мовчав, Коли мій син ішов у пекло? Я кожну ніч Тебе благав — Та смерть прийшла, жорстока й легко. О сину мій, тебе молю, В труні лежиш — немов у кризі… Я поховаю світ у тлю— У ту , що зшив Тобі у ризі. Сьогодні я — не пастир людський, Я просто тінь, я — батько вбитий… Зламався хрест, упав із рук — І кров святу вже не відмити.
