Як зникає слава облудна і падають фальшиві ідоли… Медіа визначилися. Чи буде кому сказати: «Іди!»

Сьогодні наша тема про те, як руйнуються штучні брехливі міфи й падуть ідоли. На жаль, поки ще не в нас удома. Українці ще не відучилися пережовувати пропагандистську жуйку. Але дуже помітні зміни відбуваються у світі. Саме в ставленні до цього самозакоханого «найвеличнішого лідора сучасності». З початком великого вторгнення його абсолютно одіозна постать набула зовсім неадекватного суті сприйняття. Зе зумів по максимуму використати війну не лише для збагачення, усунення опонентів, створення диктаторського авторитарного режиму, але й для перетягування на себе усього позитиву, який принесли наші герої і мученики. Це від самого початку було безсоромною маніпуляцією, але спрацювало й на це кинули потужні ресурси – ну, не на оборону ж їх тратити… Тож, я вирішив спершу трошки препарувати саму теоретичну основу: які три основні стовпи творення цього фальшивого позитивного образу: хтось повірив, багато хто «полюбили» за оплату, але найпотужніші медіа ще й виконують (не в нас, звісно!) функції суспільної відповідальності. Вшановували, бо «так треба для користі української справи». Але для всіх трьох груп надходить та межа, за якою компліментарний стиль закінчується: одні розгледілися й розчарувалися, іншим навіть за гроші це рекламувати – собі ж дорожче, треті усвідомили, що ота «тепла ванна» для одного Зе насправді вбиває українців. І якщо раніше критикували більше оточення, прислугу, якусь безлику анонімну корупцію, то в останні місяць-півтора табу, схоже зняті для всіх. Нині використав для ілюстрації дві статті у важливих фундаментальних виданнях (негативу вже персонально про Зе нині вдосталь в усіх медіа), але The Economist і Politico у чомусь є маркерними для світу. Мій товариш Олександр Бригинець уміло оцінив їх значення: Politico – це те, "що думають сьогодні у кулуарах" – дипломатичний барометр. А Economist – "що будуть думати завтра у стратегічних кімнатах" – геополітичний термометр. Обидва видання написали, чи не вперше, жорстко критичні статті про самого Зеленського, без ухилянь, реверансів і прикрас. І саме про нього, який ще недавно був зеленою недоторканною коровою, а не про когось із прислуги. Як на мене, це симптоматично, а теми, заторкнуті авторами дуже красномовні. Зайвий доказ: усі все знають. Була досі змова мовчання за принципом медиків: «Не нашкодь». Більше запобіжників нема – Зе сам їх знищив. Насправді, це вирок і цей вирок уже ставлять не лише журналісти, але й, без великого на те бажання, політики. Рано чи пізно настане мить, коли їм доведеться сказати Зе – іди геть, ти безнадійне гальмо й баласт, який топить корабель-Україну. Як відреагує самозакоханий сталінчик, цілком прогнозовано. І далі виникне основне питання: чи вистачить у світових лідерів напористості й жорсткості, щоб примусити його піти, а не піддатися черговим істерикам і погрозам нєдоросля? Чи вистачить послідовності, щоб, зрікшись його одного, не відкинути всю Україну. Але то вже інша тема. Ми ж сьогодні препарували зміну позиції медіа… А поки дякую за ваші перегляди, запрошую підписуватися на мої канали в ютюб і телеграм та прошу про поширення, рекомендації, коментарі і вподобайки.