Вона готувала свекрусі ювілей, а замість тосту вручила рахунок і заяву на розлучення
Світлана три роки намагалася бути ідеальною дружиною: варила борщ, що годинами томився на плиті, купувала найкращий хліб і зустрічала чоловіка з роботи з теплою вечерею. Але поряд завжди стояла вона — свекруха, для якої невістка була всім не тим: не так готує, не так виглядає, не в тому районі живе і «не та» для її єдиного синочка. Кирило ж мовчав. Завжди. Коли мати принижувала Світлану при гостях, коли вказувала, як їй фарбуватись, і навіть тоді, коли називала її «тимчасовою». Бо мама — святе. Бо мама виростила його сама. Бо «треба потерпіти». Світлана терпіла. Аж поки одного дня не відкрила новий банківський рахунок — і разом із ним нову себе. Вона більше не буде мовчки ковтати отруйні коментарі. Не буде оплачувати чуже святкування й жити за чужими правилами. Кульмінацією стала дата — ювілей свекрухи. Ресторан, квіти, музика. Все бездоганно організувала Світлана. Але цього разу не лише для Інни Володимирівни. Вона теж мала сюрприз. Один тост — і вся зала завмерла. Це історія про те, як мовчазна покірність перетворюється на гідність. Як страх замінюється впевненістю. І як навіть після трьох років болючого «пристосування» жінка може сказати: «Досить. Я йду». Це не просто розлучення — це звільнення. І це тільки початок.
