Чи відбудеться таки заборона УПЦ МП?

— До речі, про захист від тих, хто заснував УПЦ МП. В американських медіа прозвучало, що під час зустрічі з Трампом Путін намагався ставити як умову недоторканість філії РПЦ в Україні. Навіщо Москва вкотре їх так підставляє? У минулі рази реакція зі середовища УПЦ МП на такий “захист” була кволою. — Така поведінка Москви є цинічним використанням релігії і справжньою “ведмежою послугою” для УПЦ. Вона демонструє, що Росія не вважає УПЦ незалежним суб’єктом, а лише філією РПЦ. В такий спосіб підкреслюється, що УПЦ є частиною “русского мира”, російським інструментом м’якої сили та важелем політичного впливу в Україні. Якщо така вимога дійсно висувалася під час саміту на Алясці, то це яскраве тому підтвердження. Квола реакція УПЦ на такі російські спроби її “захисту” створює враження про її інституційну та психологічну залежність від РПЦ і виглядає доволі компрометуюче для самої УПЦ. Москва гучно заявляє на весь світ “УПЦ наші”, а реакція УПЦ на це така, що вона наче не проти. — Є така фраза: вирости з коротких штанів. Тобто стати дорослим і одягнути дорослі довгі штани замість дитячих коротких. Щодо УПЦ МП таке враження, що вони не просто вперто не хочуть дорослішати і ставати дійсно самостійними. Навіть в їх “оновленому” статуті перший пункт про походження УПЦ від РПЦ залишився, а він веде на грамоту Московського Патріарха, де чітко вказується на рівень їх залежності від РПЦ як від мами, без якої вони самостійно не є суб’єктом на світовому православному рівні. Можна сказати, а мама не дозволяє виходити за межі пісочниці. Та й навіть інші Православні Церкви, зокрема балканські прихильники РПЦ МП, також чітко називають її митрополію в Україні саме УПЦ МП, бо для них це очевидно, що вона частина МП. Під час візиту російського правителя на Аляску цими днями його там тепло вітав архиєрей Православної Церкви Америки. Ця структура виникла на основі місії РПЦ на Північноамериканському континенті. І хоча їй Москва надала автокефалію у 1970 році, проти для Вселенської Патріархії вона є самоуправною частиною РПЦ й надалі. Тобто її статус може більше самостійний, ніж УПЦ МП, але вона не є для всіх визнаною автокефалією. Чи така автокефалія від РПЦ МП для УПЦ не була б для неї формальним виходом з нинішньої ситуації конфлікту із українським законом? Чи Патріарх Кирил на таке не може піти, можливо зі страху перед Путіним? — Спільноти, так само, як індивіди, не дорослішають миттєво. Це завжди тривалий та болісний процес суттєвим елементом якого є прийняття відповідальних рішень, що стверджують суб’єктність того, хто дорослішає. Це не рішення, які хтось може прийняти замість мене, я сам маю зробити вибір, усвідомлюючи його наслідки, щоб потім, якщо вони виявляться неприємними, нікого в цьому не звинувачувати, а зробити належні висновки, збагатити власний досвід і таким чином стати більш зрілим та мудрішим. Щодо прикладу з наданням автокефалії ПЦА, то це, наскільки мені відомо, не була якась забаганка Москви. Цьому передував певний процес та ґрунтовна внутрішня дискусія всередині самої ПЦА, яка дієво прагнула автокефалії. Можливо я не правий, але я не бачу нічого подібного в УПЦ, тому не вважаю, що є передумови для надання автокефалії УПЦ з боку РПЦ, незалежно від того, хоче цього Патріарх Кирил чи ні. Розмови про таку автокефалію – це радше теоретизування, ніж щось практичне. Ми маємо інший приклад – Древлеправославної Церкви України, колишньої Київської архиєпископії Російської Старообрядницької Церкви. Після початку повномасштабного російського вторгнення і після того, як їхній колишній митрополит недвозначно підтримав так зване “СВО”, вони звернулися до нього про надання автокефалії, і не чекаючи відповіді, чітко поставили його перед фактом, про вихід з під його підпорядкування. Звертаю увагу, що це було самостійне та соборне рішення цієї Церкви, без жодного примусу з боку держави. І сьогодні до ДЦУ держава не має жодних претензій. Отже, приклад ДЦУ для мене більш вагомий між приклад ПЦА. Натомість за великим рахунком, для держави не має значення, здобуде УПЦ автокефалію чи ні. Має значення лише те, чи позбудеться вона зв’язку з забороненою РПЦ. — Щодо конфлікту УПЦ МП з українським суспільством. Напевно для частини пастви і духовенства цієї Церкви це дійсно проблема, бо вони ближче до цього суспільства, ніж до своїх єрархів. Але для самого єпископату напевно досить і того “суспільства”, яке є під їх духовним та інформаційно-пропагандивним впливом. Для влади чи політиків настрої суспільства важливіші, бо завтра раптом вибори, а тому треба зважати як на ці настрої, так і на немалу паству УПЦ МП.