Я памʼятаю дату, день і час…/ Лілія Карабан/ вірш Антоніни Федюк

Я пам'ятаю дату, день і час. Коли Господь відвідав мене вдома. Напевно, біль спровокувала страх, А я була ні тепла, ні холодна. Я не завжди молилася в житті, І Бог не раз займав останнє місце. Я приносила радість сатані. Життя на людях було лицемірством. До церкви ходиш, проповідь іде. Але думки далеко не про Бога. Дратують люди. Зібрання нудне, Скоріше б фільм якісь включити дома. Ідеш по місті, бачиш, там сестра. Ну точно зараз скаже слава Богу. А тут подружки я ж не йду сама. Пошвидше треба перейти дорогу. Цілий автобус, тиснеться народ. І раптом пісня християнська грає, Бо мій навушник випав з вуха геть. Я червонію… З усіма ж буває, та щось не так. Цей сором непростий, який вказав Прямісінько на правду Господь далекий чи тобі близький? Ти точно з ним. Напевне, що не завжди. Не було Бога у моїх словах, У поведінці і в моїй одежі. Я не поверну більше на той шлях, бо зрозуміла Бог за мною стежить. У колі подруг мили кісточки. Я чула Бога та закрила серце. Твоя краса насправді твій язик. Вона не ззовні, як тобі здається. Мені б духовний рівень малюка. Та він насправді зародком здавався. Я бачила, як хтось, але не я У покаянні Богу віддавався. І я хотіла б щоб прийшов той день, Коли і я склонюсь в сльозах на сцені. Той день пройшов не на очах людей, і видався він зовсім не веселим. Я пам'ятаю сором на щоках. Як кип'ятком обшпарило питання, «Ти віриш в Бога?» А мої уста сказали ні…. І наче в оправдання. Старалась потім тамувати біль. Але сумління кожний раз судила. Розп'ятий Бог за мене на хресті, у той момент стояв перед очима. Я йшла додому, настрій на нулі, від сліз усе довкола розпливалось. Своєї віри відреклась брехні, людських осуджень за Христа злякалась. І як Петро відрікся і заридав, подібно, я пробачення просила. Тоді, напевно, у Бога був свій план, щоб я усе життя своє змінила. Пройшли роки, і ось настав момент Господь прийшов, щоб витягти з болота. І, може, це малесенький процент того, що справді було пережито? Він доторкнувся серця уночі. Мені здавалось, що життя згасає. По всьому тілі пульсувала біль. Мій час прийшов. Я справді помираю. Я закричала Господи, прости! Усередині все так швидко терпло Згадала вчинки свої і гріхи Я розуміла…Що піду в пекло. Якщо ти даш мені останній шанс, Я обіцяю все в житті змінити. Я обіцяю, що скажу усім. Про те, що Ти мій Бог і мій Спаситель. Дзвінок, уколи, сльози, темна ніч, лякало все і навіть тускле світло. Осінній ранок. Бог мені поміг. Ще причувалась мамина молитва. Відкрила очі Господи, жива! І хай ще рік про мучилась з здоров'ям. Я подарунок маю від Христа і моя віра це моя свобода. Я говорила про Його любов. І навіть тим, хто чув, як я зрікалась, Він все простив. Молитву мою чув Я прощена, до Бога наближалась Усі чуда на пальцях не зліччю. І там, де смерті було б дуже мало, Господь на Вибач, відповів прощу. І піднімав. Хоч добровільно впала. І те, що я залежна від Отця Це є найбільша у житті свобода. Вона змиває макіяж з лиця. Це є небесна, ексклюзивна мода. Є так багато християн в лапках, Які не хочуть признаватися людям Про свою віру в Господа Христа. До покаяння я такою була, Манили друзі і гріховний світ, світські понти, і хто там найкрутіший? Ми просто люди, створені з землі. І лиш душа це те, що завжди вічне. Не вічні статки подруги, смартфон, Але так міцно ми за це вчепилися. Найголовнішим робиться комфорт, з яким нелегко зараз розлучитись. Я ділюсь тим, що в мене на душі. Не розумію, як могла встидатися Творця небес, усіх планет Землі, який усе потрібне може дати, І всі ті друзі, що були колись. Вони не зможуть те, що Бог мій може. Одна причина серед всіх причин Вони, як я, також творіння Боже. Можливо, хтось не знає ще Христа. Для них він нецікавий, не сучасний. Та Бог сказав зʼявились небеса Приходить осінь за його наказом. Він довготерпить, зрощує врожай і своїм духом нам дає підказки. Через сумління каже не чіпай, бо це диявол робить тобі пастку. Аналізую кожний день життя І дуже часто згадую ту дату. Якщо б Господь не дав мені той шанс і допустив ту ніч щоб помирати, Ніхто б з людей мене не воскресив, не запустив би бездиханне тіло. Це міг зробити тільки Автор див. Який дозволив жити і понині. І Отче наш, що є на небесах. Нехай святиться тільки Твоє ім'я Впродовж усього даного життя І всяких справ, які Мені довірив. Навчи мене прощати так людей, Щоб на мені було Твоє прощення. І натякни чи дай мені ідей, Як можу ще хвалити Твоє ймення. Я християнка, вірю у Христа, Була духовно не жива, а мертва. Тепер працюю над своїм життям, бо моя ціль ввійти у брами неба. Як пишуть плани на наступний рік. Так само в мене є незмінна мрія, коли прийду з снопом своїх плодів, До мого Бога впасти у обійми… #вірші #поезія #поезіяукраїнською #віршіукраїнською #християнство #рекомендації #відеопоезія #життя