Коли морозиво важить більше за спадок: як мажор став татом, а шахрайка лишилась ні з чим

Павло прокидається не у власних апартаментах, а в сільській хаті під крик півня — із проваллям у пам’яті після парубоцької ночі, розбитим кабріолетом і зіпсованою козою хазяйки. Так починається історія «золотої молоді», яка звикла купувати рішення грошима, а не відповідальністю. Виправляючи провину, Павло знайомиться з Марією — дівчиною, що легко плутає щирість із вигодою, і запускає череду подій: фіктивний шлюб для заспокоєння смертельно хворого батька, переїзд у маєток, швидке смакування розкішшю… і ще швидший крах ілюзій. Поруч, майже непомітно, є інша героїня — Дарія, скромна акушерка та мама п’ятирічного Ярослава, яка зберігає совість навіть тоді, коли бідність підштовхує до компромісів. Коли Марія підробляє довідку про вагітність, а потім «раптово» виявляється при надії — але не від Павла, світ головного героя перевертається вдруге. Кульмінацією стає нічна втеча малого Ярослава «шукати тата», і саме тут, дорогою, із талою коробкою морозива в руках, Павло вперше обирає не себе, а інших. Він іде пішки, щоб виконати обіцянку, і приходить — не з пафосом, а з теплом, яке важить більше за спадок. ДНК-пастка для шахрайки, чесна розмова з Дарією, розлучення без скандалів, а головне — нове «ми»: чоловік, жінка й дитина, що навчилися називати сім’єю не коштовності, а вчинки. Це історія про те, як багатство може зруйнувати характер, але любов, відповідальність і маленька коробка розталого морозива — зібрати його наново. Про те, що справжня зрілість приходить не тоді, коли отримуєш спадок, а коли вмієш тримати слово, навіть якщо доводиться бігти пилюкою назустріч чийомусь «вірю». І про те, що інколи найкоротша дорога до серця — не шосе з ідеальним асфальтом, а стежка з села, якою йдеш із порожніми руками, але з повним серцем.