Жабка-мандрівниця Казка Гаршина Всеволода
Гаршин В. «Жабка-мандрівниця» Жила-була на світі жабка-скрекотушка. Сиділа вона в болоті, ловила комарів та мошку, весною голосно квакала разом зі своїми подругами. Одного разу вона насолоджувалася дрібним теплим дощиком. Раптом тонкий, свистячий, переривчастий звук пролунав у повітрі. Качки, описавши величезне півколо, спустилися і сіли як раз в те саме болото, де жила жаба. І жаба зараз же сховалася. Проте, подумавши, вона зважилася висунути з води свою голову: їй було дуже цікаво дізнатися, куди летять качки. – Кря, кря! – сказала інша качка. – Аж холодно стає! Скоріше на південь! Скоріше на південь! – Пані качки, – наважилася сказати жаба,- що таке південь, на який ви летите? – Добре на півдні! Тепер там тепло! Там є такі славні теплі болота! Які там черв’яки! Добре на півдні! – А чи багато там мошок і комарів? – О! Цілі хмари! Вона аж ніяк не могла втриматися, щоб не квакнуть хоч разок: – Візьміть мене з собою! – Як ми тебе візьмемо? У тебе немає крил. –Нехай дві з вас візьмуть у свої дзьоби прутик, а я прицеплюсь за нього посередині. Ви будете летіти, а я їхати. Хоча мовчати і тягнути хоча б і легку жабу три тисячі верст не бозна-яке задоволення, але її розум привів качок у такий захват, що вони одностайно погодилися нести її. І от, у жаби захопило дух від страшної висоти, на яку її підняли. «Ось як я чудово придумала»,- думала вона про себе. На наступному відпочинку вона сказала: – Можна нам летіти не так високо? Тепер вони чули голоси людей. – Дивіться, дивіться,- кричали діти в одному селі,- качки жабу несуть! «Чи знають вони, що це придумала я, а не качки?» – подумала скрекотушка. – Дивіться, дивіться,- кричали у другому селі,- яке диво! І хто це придумав таку хитру штуку? Тут жаба вже не витримала і, забувши всяку обережність, закричала з усієї сили: – Це я! Я! Я! І з цим криком вона полетіла вниз і впала в брудний ставок на краю села. І вона розповіла місцевим жабам дивну історію про те, як вона думала все життя і нарешті винайшла новий незвичайний спосіб подорожі на качках; у неї були свої власні качки, які носили її, куди їй завгодно. Вона ствержувала , що качки повернуться за нею. Але качки вже ніколи не повернулися. Вони думали, що скрекотушка розбилася об землю, і дуже жаліли її.
