Очеретяний Кіт - Простір

Простір Мій товариш до мене приходить вночі, Він мене не будить, бо має ключі. Він на кухні сідає, а я собі сплю. Він там вірші складає, А я їх не люблю. Та, буває, щось раптом насниться дурне, І встаєш, щоб здійснити невідкладне турне. І до ліжка зворотню долаючи путь, Я спитаю в товариша: "А як тебе звуть?" І він завжди називає ім'я, Що ніколи не чув від товариша я. Це ім'я кострубате, що ніколи не чув, Я не можу згадати, Бо одразу забув. І я знову лягаю, і сниться мені, Що ми вдвох ідемо на далекі вогні. І товариш не бачить обличчя мого, Бо дивлюсь я на всесвіт очима його. Простір, навколо простір, А порожнечі нема. В гості, до себе в гості Нас кличе біла зима. Все під снігом замовкло, тільки річка рида. Щось бурмоче на броді скажена вода. Ніч гартує свій морок і зірками бринить, А на березі тому Багаття горить. Так горить, аж танцює, висвітлює ліс. Ми йдемо до ріки крізь густий верболіз. І товариш мій входить спокійно в потік, А мене, замість нього, смертний холод обпік. Простір, навколо простір, А порожнечі нема. В гості, до себе в гості Нас кличе біла зима. Прокидаюсь я ранком, і на кухню іду. Там займусь я сніданком, Якщо їжу знайду. Тільки сяду до столу, Телефон дзеленчить, Буде хтось, безголовий, Мене розуму вчить. Я веду з ним розмову, Сам себе їдучи, І все дивлюсь навколо, Хто тут був уночі? Раптом зирк на підлогу, там лежить біля ніг Білий аркуш паперу, чистий-чистий, як сніг... Простір, навколо простір, А порожнечі нема. В гості, до себе в гості Нас кличе біла зима. -------------------- Фото з http://lowapproach.deviantart.com