Любко Дереш. Намір. Частина 1

Надворі буяв травень, я не міг дочекатися, коли закінчиться чверть і настануть канікули. Але от лихо — перед канікулами я мав скласти іспит, і то вперше в житті. Ми не писали диктант, як це робилося попередніми шестикласниками, а вчили білети з укрмови. Я ніколи не помічав у собі нахилу до гуманітарних предметів. Як, утім, і до природничих. Я взагалі не любив учитися. Ніколи не старався вникнути в те, що вивчаю, і просто визубрював усе, що потрібно. Тому школа завжди здавалася втомливою і пластмасовою. Набагато більше я любив рухатися — рух як заглиблення, чи що. Потім такою ж любов’ю я полюбив гоцатися. Секс — також заглиблення. Дуже веселе. Секс — це динамічна аналогія сміху. Так мені скромно здається.