І жили вони довго та щасливо

Так буває: зустрічаються двоє, дивляться одне одному в очі — і вирішують, що це любов. Насправді — це може бути спрага, втеча, або просто фантазія. Але ми називаємо це любов’ю, щоб було як у кіно. І починаємо жити разом. Ми закохуємося не в людину, а в обіцянку щастя, яку вона у нас викликає. Ніхто не вчив нас бути собою у стосунках. Не показували, що любов — це не злиття, не спасіння, не тиша після бурі, а постійна зустріч з іншим, якого ніколи не зрозумієш до кінця. А потім починається справжнє. Хтось мовчить, хтось тікає, хтось атакує. Всі грають. Стосунки — це дзеркало, в якому видно наші найглибші страхи і найпотаємніші надії. Іноді все розвалюється. Але ти щаслива. Бо саме в цих стосунках ти нарешті побачила себе. Не ідеальну, не зручну, не правильну — а справжню. І побачила Іншого — не як героя чи злодія, а як такого ж складного, пораненого, живого