Управляти можна лише тим, що можна виміряти. Продовжуємо пошук альтернативи з Валерієм Киричуком.
Валерія Олександровича аж ніяк не можливо оголосити «огульним критиканом», навіть, з огляду те, що він волає про круте піке нашої освіти. Бо він дає статистику результатів багаторічного моніторингу особистісного розвитку учнів, який здійснював упродовж двадцяти п'яти років в закладах середньої освіти України. На жаль, ці результати не просто невтішні. Вони звучать як вирок усім нашим горе-реформаторам освіти. Бо спостерігається лише негативна динаміка за понад сотнею критеріїв особистісного розвитку учнів в закладах середньої освіти України. У перших класах лише 4 відсотки учнів з деструктивним особистісним розвитком*. Уже в другому класі – 7 відсотків, в третьому – 14 відсотків і далі маємо арифметичну прогресію збільшення проблем особистісного розвитку учнів з кожним наступним навчальним роком. Як наслідок, «маємо, що маємо»: у випускних класах з деструктивним особистісним розвитком 62.5 відсотки учнів. Це закономірно має великий негативний вплив на здоров’я дітей, тому понад половину випускників мають хронічні захворювання. Ця статистика лише підтверджує гіпотезу, що більшість проблем особистісного розвитку учнів в закладах середньої освіти України не вирішується ні батьками, ні освітянами. А кожна не розв'язана проблема стає причиною наступної. Звісно, така ситуація склалась з однієї простої причини: як правило, ніхто не відстежує особистісний розвиток і внесок в особистісний розвиток дітей аж ніяк не впливає на зарплату педагогічних працівників. А управляти можна лише тим, що можна виміряти. А далі діяти так, щоб освітній процес організовувався на основі наступної формули успіху: цілепокладання + системність = відмінний результат. *Деструктивний розвиток, це ситуація, коли факторна вага впливу проблем, є більшою ніж факторна вага виявлених потенційних можливостей особистості.
