31.08.2025 АШХАМАДЖ І АГАМАДЖ. АБХАЗЬКА НАРОДНА КАЗКА. ЧИТАЄ ТАНЯ ДЖИН!

ОМ НАМАХ ШИВАЙА Ашхамадж та Агамадж Абхазька казка Жили-були два товариші – Ашхамадж та Агамадж. Обидва вони любили пожартувати, не давали нікому себе обдурити і частенько змагалися один з одним у спритності та винахідливості. І цього разу вони посперечалися: хто кого перехитрить. Покажи свою спритність, - запропонував Ашхамадж, - вирви непомітно перо з орлиного крила, тоді я повірю в тебе. Добре, - відповів Агамадж і поліз на дерево, на вершині якого відпочивав орел. Не встиг Агамадж дістатись до середини ствола, як Ашхамадж спритно зняв з нього штани. Агамадж підкрався до орла і непомітно висмикнув у нього з крила перо. Задоволений, він спустився на землю і подав його усміхненому Ашхамаджу. Молодець! - Сказав той. - Це орлине перо. Але скажи, будь ласка, ти, мабуть, обміняв його на штани? Тільки тоді помітив Агамадж, що він без штанів, і здогадався, хто вчинив з ним такий жарт. Мабуть, у спритності ми один одному не поступимося! - Вигукнув він, натягуючи штани, які йому повернув приятель. Друзі пішли разом дорогою. – Знаєш що, Агамадж, – звернувся до друга Ашхамадж, – ми живемо у злиднях. Набридло мені перебиватися з хліба на воду. Наймемося до когось на роботу. Накопичимо грошей і заживемо на славу! Агамадж погодився. Почали вони шукати роботу. Прийшли в одне селище і дізналися, що багата вдова шукає пастуха для своєї корови. Друзі вирушили до вдови та запропонували свої послуги. — Хоч я шукаю одного пастуха, а вас двоє, але вам і двом не впоратися з моєю коровою, — сказала вдова, уважно оглянувши їх. Впораємося! – відповіли друзі. – Хіба ми не чоловіки? Їм і на думку не спадало, що у цієї корови особлива вдача і звички: гною вона за ніч накладала в хлів ледь не до стелі, а паслася на бігу, ніде не відпочиваючи. Наступного дня пастухи взялися за роботу: Ашхамадж залишився чистити хлів, Агамадж пішов пасти незвичайну корову. З раннього ранку до пізнього вечора без відпочинку, ледь встигнувши з'їсти шматок кукурудзяного коржика, чистив Ашхамадж хлів. А Агамадж, щойно випустивши корову з хліва, змушений був риссю бігти за нею, щоб не втратити її з виду. Корова помчала до берега моря, оббігла узбережжя, полизала солоний пісок і, прискорюючи крок, попрямувала в гори, до соковитих лук. Тільки ввечері, зовсім знесилений, ледве плетучись за ситою коровою, голодний Агамадж увійшов у двір. – Ну як – втомився? - спитав він свого приятеля, який, задихаючись, весь у поті, щойно вийшов із хліва. Дрібниці, - відповів той. – Роботка легка. Дві-три лопати гною викинув і все. Чому ж у тебе вся сорочка мокра? – здивувався Агамадж. — Від нічого робити валявся на сонці, от і спітнів, — відповів Ашгамадж і спитав у свою чергу: — А як твої справи? – Не корова – дохлятина, – сказав Агамадж, скрививши рота. – Ледве ноги тягне. Підганяв, підганяв, на руках мозолі ціпком натер. Чому ж твоя сорочка промокла? - запитав з подивом Ашхамадж. – Теж цілий день валявся на сонці. Так припекло, що спітнів. До речі, завтра твоя черга пасти корову. Захопи з собою апхярцю та лавку. Сядеш десь у тіні, пограєш, поспіваєш. Чорт із нею, з коровою. Хай тупцює на одному місці, хай замість трави хоч копита свої об'їдає. – А ти, Агамадже, коли підеш чистити хлів, захопи зі стайні старе сідло, воно там валяється у хламі. Мабуть, про нього забули. Полагодь його, все одно робити нічого. Потім ми заберемо його, десь прийдеться в нагоді. Наступного дня вони зранку взялися до роботи. Агамадж узяв сідло і поніс його в хлів, але виявилося, що корова за ніч мало не до стелі заповнила його гноєм. Щоб не забруднити сідла, Агамадж вирішив сховати його десь у дворі. Але як на зло в цю хвилину вдова вийшла з дому і тинялася подвір'ям до самого вечора. Довелося Агамаджу осідлати самого себе в хліві і працювати з прикрою поклажею на спині весь день. Тим часом його товариш, закинувши лавку на плечі, з апхярцею під пахвою, бігав за коровою. Корова, як і вчора, пустилася до моря, полизала пісок і кинулася до гірських лук, де нишпорила до вечора. Ашхамадж повернувся, ледве тягнучи ноги. Саме до цього часу змучений Агамадж закінчив чистку хліва. Що ти зробив зі мною? - накинувся на нього Ашхамадж, ледве переводячи подих. - Навіщо не сказав, що цю прокляту корову так важко пасти? Я не брав би з собою ні апхярці, ні лавки. За весь день не довелося сісти. – А чому ти не сказав мені, що так важко працювати у хліві? – сердито пробурчав Агамадж. Не дивлячись один на одного, вони помчали до господині вимагати розрахунку. Хоча ви працювали всього два дні і неабиякі ледарі, все ж, видно, непогані хлопці. Я вам дам щедру нагороду за вашу працю, — сказала вдова, передаючи кілька золотих монет. Почали вони ділити монети порівну. Але серед золотих виявилася нова полушка. Суперечка пішла через неї. Поступися мені її, зроби милість, - почав просити Ашхамадж Агамаджа, - через тиждень я її тобі віддам. Той зрештою погодився. Рівно через тиждень, рано-вранці вирушив Агамадж до свого друга.